Музейні казки (з досвіду роботи в галузі музейної педагогіки)

Шкільний вік - пора  інтенсивного  формування особистості  становлення  свідомого Я.

У цей період у людині закладаються вci тi якості, особливості, якi потім усе життя визначатимуть її світосприймання. Характер мислення, творчі здібності, реакцію на зовнішні подразники i, зрештою, мимовільні й довільні вчинки, поведінку.

Як стверджують психологи, зокрема Iвaн Ющук, професор Міжнародного інституту лінгвістики i права, суттєву роль у становленні, розвитку й функціонуванні свідомості відіграє пiдсвiдомiсть. Від того, наскільки раціонально логічно й соціально впорядкована пiдсвiдомiсть, настільки й спонуки, думки, а відтак i вчинки людини будуть раціональними, логічними, соціальними. Особистістю людина стає  не відразу, вона визріває поступово, i в її формуванні бере участь багато зовнішніх чинників. Серед них одне з чільних місць належить мові. Потреба в спілкуванні, мовленні поряд з потребою в діяльності, праці є визначальною в становленні особистості.

Мова найглибше пронизує свідомість i пiдсвiдомiсть людини й доносить до них величезну частку інформації про зовнішній світ) про закономірності його функціонування. Через мову дитина усвідомлює своє Я.

Мова - канал інформації й джерело духовної енергетики. Адже слово - це концентрований вираз способу світосприймання й світорозуміння  народу.

Слово має приходити до дитини спершу в своїй  джерельній первинності. Любов до слова, відчуття слова - як чарівної призми, крізь яку дитина починає бачити світ значно багатшим i цікавішим, ніж вона раніше знала – це головна риса характеру людини, котра має досвід педагогічного спілкування. До такого широкого кола людей входять i музейні працівники.

До службових обов’язків працівника музею входить ведення  просвітницької  та  масової  роботи. В  експозиції  музею  проводяться  екскурсії, працюють  лекторії. Музейний працівник продовжує роботу вихователів дитячих caдкiв, вчителів загальноосвітніх  шкіл, викладачів  вузів.

Адже гуманітарна  освіта має  єдиний принцип - принцип осягнення, занурення у cвiт культури різних народів, епох, показ різноманітності й неповторності людства. Результатом цього процесу є набуття дитиною, підлітком  певного життєвого досвіду, розгосртаються обрії світогляду людини

Чільне місце в роботі музейних працівників, учителів загальноосвітніх шкіл займає розкриття глибинного світу  української  культури, виявлення її яскравості, самобутності й неповторності серед вінка  інших культур світу.

У кожному акті та результаті людської  діяльності поряд з іншими обов'язково присутній  i культурний аспект. Адже культура - це система життєвих сенсів суб’єкта  (особи, групи, спільності), що реалізується у засобах та результатах його діяльності.

 І педагоги, й працівники музеїв, працюючи з дітьми, розкривають перед ними одну просту істину: не існує людини взагалі. (Тобто не можна казати: просто людина).

Кожна людина – неповторна особистість, талановита й прекрасна.

Але тільки знання  історії свого народу, його традицій, звичаїв, міфів і казок, вірувань, дає людині осягнення  самого  себе  як  самобутньої, неповторної  особистості.

І це видно на прикладі видатних постатей світової культури: вони виростали на ґрунті  національних всесвітньої культури.

Робота з дітьми в Чугуївському Художньо-меморiальному музеї І.Ю.Рєпiна є різноплановою. Найголовніше - це повсякденні екскурсії.

Екскурсія є певним типом  педагогічного  спілкування. Під час екскурсій викладається фактичний матеріал, до складу якого входять найголовніші біографічні відомості, оповідь про найбільш відомі картини митця періоду розквіту його творчості, окремо розгорнуто матеріал про чугуївський період творчості I.Ю. Рєпiна (1876-1877). Музейний працівник в процесі ведення екскурсії долучає до своєї оповіді пояснення таких термінів, як: живопис, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, скульптура. Необхідністю є ознайомлення із такими галузями гуманітарної освіти, як: історія рідного краю, історія мистецтва, українознавство, історія релігії...

Оповідь про життя людини, великого митця I.Ю. Рєпiна, творчість якого розпочалася в 50-тi роки XIX століття в Чугуєві, а завершилася в 1930 році, потрібно скоротити до двадцяти хвилин, працюючи з дітьми дошкільного й молодшого віку. Середнього віку школярі слухають екскурсію протягом 30-40 хвилин, а учні випускних  класів – 1 годину.

Під час роботи з дошкільнятами, котрі вперше прийшли до музею, визріло рішення проводити екскурсії, використовуючи інший метод педагогічного спілкування. Щоб довести доцільність цього методу, необхідні були практичні заняття з дітьми в кімнатах дому-музею, пізніше - залах галереї "Лауреати премії ім.. I.Ю. Рєпiна", в інших відділах.

“Казки старого  дому” – перші  тексти екскурсій  для  дітей  дошкільного та молодшого  шкільного  віку. Тексти були написані російською та українською мовою.

В деяких  випадках екскурсія-казка продовжувала  урок української  мови  в  школі.

Методологічний  принцип занять із дітьми  полягає  в  введенні  дитини  в  культурний  світ  другої  половини ХІХ  ст.., котрий  утворився  в результаті синтезу  української  та  російської  культур, усвідомлення  цінностей  самобутньої  культури  Слобожанщини.

В цьому віці (дошкільний та молодшими шкільний) провідну роль відіграють уява i почуття. Тому ввести дитину до культурного світу можна за допомогою казки.

Традиційна  екскурсія  по  кімнатах  музею  замінялася  спілкуванням  екскурсовода з  дітьми  тільки  в  одній  кімнаті   за  день  відвідування.

Група, котра  налічувала 10-12 дітей, розташовувалася   в  музейному  приміщенні  на  простеленому  килимку.

Тобто, обстановка  дому, тільки дому – музею.

Екскурсовод знаходився серед дітей на невеликій банкетці, щоб можна б було бачити усіх дітей i експонати перед собою.

Розгорталася папка з текстом: "За вікном танцювала Пані Віхола, свистів холодний вітер, жбурляв сніг у вікна. Ми закрили вікна ставнями, відгородилися від свисту вітру. Стало спокійно, затишно в домі. Раптом почувся тонкий шелест, так, ніби облітає лист iз дерева. Кружляє  у  повітрі, тихо-тихо, а  потім  падає  на  землю.

Спочатку ми почули тихий шелест, а потім й слова можна було вирізнити. Тільки тоді нам стало ясно, що старовинний будинок вирішив  розказати про себе. Адже стільки років мовчання у нього позаду. Так почалася наша зима. Довгими вечорами, (а взимку рано темніє), стіни  будинку  нашіптували  нам  казки, билиці й небилиці. Нам, тим, хто працює в музеї, було дуже цікаво їх слухати, й прийшла така думка: записати ці розповіді й переказати їх іншим. Адже ніхто в усьому світі таких казок не чув. І сьогодні ви переступаєте поріг цього старовинного будинку, що став музеєм у 1969 році...”

Далі в казці йде  виклад матеріалу про ті експонати, котрі знаходяться в передпокої - в першій кімнаті музею: жука-служку, що лежить на підлозі, одяг на вішалці  у  вітрині, старовинне  дзеркало, про  тих, хто  мешкав  у  цьому  старовинному  будинку – родину Рєпіних.

Кожне нове знання про світ  не просто сприймається дітьми, а стає поряд з іншими знаннями. Знання можуть механічно доплюсовуватися, а можуть вкладатися в певну систему. У першому випадку сприйняте знання загубиться серед інших знань i стане немобільним, мертвим (його не можна буде пригадати); у другому – знання ляже в систему пошуку й легко при потребі відтвориться. Тому  екскурсії до дому-музею складаються в єдину  систему. З передпокою переміщаємося наступного разу до другої  кімнати, де  розповідають  про  дитячі  роки  художника, далі – до  кімнати, де знаходяться  перші  ранні  роботи  І.Ю. Рєпіна – ікони.

Деякі матеріали не можна викласти в жанрi казки. Це - оповіді про картини періоду розквіту творчості, повідомлення про конкретні життєві періоди художника. Такі тексти оформлені як тематичні екскурсії. Але, зберігаючи принцип педагогічного спілкування, екскурсія проводиться в одній кімнаті  музею.

Казки  для  трьох  кімнат  музею  були  написані  в  середині  90-х  років. Далі  продовжувалася  робота  в  залах  галереї  “Лауреати  премії  ім.. І.Ю. Рєпіна”, відділі  “Мистецтво  Слобожанщини”.

Робота  над  текстом  екскурсії  для  дітей  продовжена  на  початку  нового  століття.

У казковій формі звучить текст "Українська  кухня" - оповідь про інтер’єр  кімнати у відділі  музею "Майстерня  митця", тематична екскурсія  з  народознавства.

Бойко Катерина Сергіївна, науковий співробітник музею