Дослідження селищ салтівської культури басейну верхньої течії Сіверського Дінця (30-70 рр. ХХ ст.)

Юрченко А.В.

Вперше селища салтівської культури, котрі не є посадами городищ, були виявлені в 20-х рр. ХХ ст. біля села Залиман директором Ізюмського окружного музею М.В. Сібільовим [6, с. 18] і хутора Підгорівка співробітником Воронезького обласного музею Д.Д. Леоновим [4, с. 190].

В 1947-1948 рр. учасниками Дніпровської лівобережної археологічної експедиції під керівництвом І.І. Ляпушкіна були проведені широкомасштабні розвідки в районі верхньої течії Сіверського Дінця. Обстежено вже відомі за літературою та звітами пам’ятки СМК, виявлено ряд нових. Всі пам’ятки, відомі на той час були коротко описані в роботах І.І. Ляпушкіна [3, с.83-95].

З 1950 по 1955 роки Н.Т. Євстроповим та І.П. Костюченко досліджували археологічний комплекс салтівської культури біля м. Вовчанськ. Дослідження показали, що всі 4 селища відносяться до VIII-IX ст. н.е. Датовані комплекси завдяки амфорному матеріалу та типовій кераміці. Крім керамічного матеріалу, господарських споруд на селищах вдалось прослідити сліди металургійного виробництва. Крім дослідження округи Вовчанського городища, згадані дослідники провели маршрутні розвідки по Дінцю. В результаті їх було виявлено ряд різночасових пам’яток, в тому числі селища біля с. Малинівка і с. Мартова (на той момент Чугуївського району Харківської області) [1, с. 204-207]

Середина – друга половина 50-х рр. ХХ ст. – це час масових, практично тотальних розвідок і пробних розкопок на території Харківської області. Силами лише однієї експедиції Харківського університету під керівництвом Б.А. Шрамко за активної участі В.І. Кадєєва в період з 1949 по 1957 роки в басейні рік Сіверський Донець та Оскіл, а також їх приток було відкрито і обстежено більше 20 селищ салтівської культури. З кінця 50-х і до середини 70-х Б.А. Шрамко виявив ще ряд подібних пам’яток, але розкопки на них не проводились. Археологічні пам’ятки Харківщини в цей час досліджують також харківські вчені В.К. Міхєєв, Е.В. Пузаков, співробітник ІА АН УРСР Д.Я. Тєлєгін, росіяни П.Д. Лібєров та С.О. Плетньова. Остання дослідниця лише біля одного городища Мохнач виявила 8 селищ. [7, с. 207; 8, с. 122-123].

В результаті розвідок в басейні Сіверського Дінця Д.Я. Тєлєгіна і П. Д. Лібєрова було відкрито велику кількість пам’яток археології, серед них і близько 40 салтівських поселень. На деяких з цих пам’яток були проведені розкопки. Так, експедицією на чолі з Д.Т. Березовцем в 1956-1957 рр. досліджувалось салтівське селище біля с. Жовтневе. З огляду на те, що площа поселення була зайнята сучасною забудовою, траншеї закладались на вільних ділянках. Тому, в основному досліджена була східна частина поселення. Такі умови і темпи роботи дозволили дослідити на селищі 9 напівземлянок, виробничу споруду напівземлянкового типу, частково дослідити гончарний горн і 10 господарчих ям. Зібрано значну колекцію виробів з металів, каміння, кістки і глини. Досліджено також 6 поховань, одне з котрих, вірогідно, відноситься до часу існування селища [5, С.84-95].

Паралельно з Оскольським велось спорудження Печенізького водосховища. З 1959 по 1961 рік експедицією під керівництвом все того ж Д.Т. Березовця досліджувався Верхньосалтівський археологічний комплекс. В зв’язку з необхідністю дослідити значні площі і стислі терміни, розкопки проводились «під бульдозер». Таким, далеко не академічним, способом були досліджені значні площі посаду Верхньосалтівського городища. Супровідна документація також далека від вимог. Крім того, повної публікації матеріалів в літературі так і немає по сьогоднішній день.

Таким же чином (тобто, під бульдозер), досліджувались Нетайлівський могильник та селище, що знаходяться на протилежному березі Сіверського Дінця. Селище простягається на 4,5 км. Основні дослідження на ньому проводив О.М. Шовкопляс. За допомогою землерийної техніки ним було досліджено близько 1000 м² . Але, зі зрозумілих причин, прослідити характерні особливості культурного шару було не можливо. Досліджувати можна було лише ті споруди, залишки котрих були заглиблені в материк. Виявлено було 10 споруд: 8 жител-напівземлянок і 2 господарчі споруди

З кінця 50-х рр. дослідженнями пам’яток СМК в Подонців’ї займається В.К. Міхєєв. Тривалі дослідження комплексу біля с. Суха Гомольша, також городища та селища Коробові Хутори, селищ П’ятницьке, Вовчанськ-2, Нижній Бишкин знайшли відображення в публікаціях вченого. Крім того, більшість матеріалу, пов’язаного з його дослідженнями, знаходиться в музеях Харкова і тому доступні для подальшого аналізу [2, с.21-31].

В 70-ті роки розвідки в регіоні проводять С.І. Береснєв, В.Г. Бородулін, Ю.В. Буйнов та інші. Сфера їх інтересів не завжди була пов’язана з дослідженням салтівської культури. Але, зрозуміла річ, що під час розвідок вони також відкривали пам’ятки 8-10 ст.

В 1977 році вийшов Справочник по археологии Украины. Харьковская область., укладений Б.А.Шрамко, В.К. Міхеєвим, Л.П. Грубник-Буйновою За довідником відомо близько 90 пам’яток СМК на Харківщині, більшість з них – селища.

Отже завдяки широкомасштабним розвідкам та стаціонарним дослідженням було зроблено наступні висновки: жителі неукріплених поселень вели осілий спосіб життя, займались землеробством і скотарством; крім того на тих же поселеннях мешкали майстри з обробки заліза; значно було розвинене гончарне ремесло. А також зроблені перші припущення, про етнічну приналежність жителів селищ.

1. Евстропов Н. Т. Городище и селища возле г. Волчанска. // СА. – 1958. – №4. – С.204-207.
2. Колода В.В. Салтовская культура на Харьковщине: очередной юбилей (итоги и перспективы исследований). //Салтово-Маяцька археологічна культура: 110 років від початку вивчення на Харківщині. – 2011. – С.21-31.
3. Ляпушкин И.И. Памятники салтово-маяцкой культуры в бассейне р. Дон. // МИА. – 1958. – № 62. - с. 142—146.
4. Ляпушкин И.И. Днепровское лесостепное левобережье в эпоху железа. //МИА. – 1961 – № 104. – 381 с.
5. Пархоменко В.О. Поселение салтовской культуры у с. Жовтневое. //Земли Южной Руси в IX-XIV вв. (История и археология) – К.: Наукова думка, 1985 г. – С.84-95.
6. Сибилев Н.В. Древности Изюмщины. – Изюм, 1926. – Вып. 2. - 28 с. тексту, 84 таблиць та малюнків.
7. Скирда В.В. Салтовская культура в исследования ученых Харьковского университета в 40-60-х годах ХХ века. // LAUREA. К 80-летию профессора Владимира Ивановича Кадеева. – Харьков, 2007.
8. Скирда В.В. Средневековые памятники в исследованиях Б.А. Шрамко. // Проблемы археологии Восточной Европы. – Харьков, 2008.
9. Шрамко Б.А., Михеев В.К., Грубник-Буйнова Л.П. Справочник по археологии Украины. Харьковская область. – Киев: Наукова думка. 1977.

 Юрченко А.В.Дослідження селищ салтівської культури басейну верхньої течії Сіверського Дінця (30-70 рр. ХХ ст.) // СЕРЕДНЬОВІЧНІ СТАРОЖИТНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ. Матеріали ХІІІ Міжнародної студентської наукової археологічної конференції (Чернігів, 11-14 квітня 2014 р.). – Чернігів, 2014. – 143-144 с.